Головне меню
Нормативна база
Ключові слова:

Номер:

Тип документа:

Видавник:

Актуальні новини
Правила благоустрою
ОСББ
Децентралізація
Свята та події
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Міжмуніципальний проект
Офіційні сайти
Історичні довідка про місто Тульчин

 

- місто на Вінниччині - гордо і значимо утверджується у своїй історичній дійсності, з шаною і вдячністю згадуючи всіх, хто прославляв його віками, та водночас звертається до своїх нащадків з побажанням звитяжними і благородними діяннями примножувати невмирущу і легендарну славу "маленького Парижа", як колись любовно назвали його вдячні європейські гості.

 

"...сивочолий і завше моложавий,

затишний мальовничий Тульчин"

 

 http://i-vin.info/media/mce/photo/load_here/edb83b168976c1404520c71d160bdac5.jpg 

 

Місто Тульчин - районний центр Вінницької області, розташований на правому березі річки Сільниці (притоки Південного Бугу) при впаданні в неї річки Тульчинки (колись — Воловодівки) у південній частині Подільського плато.

 

Перші згадки про Тульчин з'явились у актах Люблінського коронного трибуналу Польщі в травні 1607 року. Такий факт підтверджується і польськими істориками, а тому цю дату і прийнято вважати датою народження міста, хоча в деяких історичних документах не досить переконливо розповідаються події початку XV ст. в укріпленому поселенні під різними назвами, ідентичними назві сучасного передмістя Тульчина — села Нестерварки (літописи згадують Тульчин під назвою «укріплення Нестервар»).
 

Зазначимо, що під час ремонту місцевого католицького костьолу робітники знайшли керамічну плитку з вибитими на ній цифрами 1599, які, можливо, вказують на дату спорудження однієї з ранніх будівель Тульчина. Можна достовірно стверджувати, що місто Тульчин як невелике поселення з'явилось десь на межі ХV-ХVІІ ст., а ось для визначення свого точного віку місту доведеться вже чекати нових наукових історико-археологічних досліджень.

 

Однак велика його історія розпочалась після 1609 року, коли польський магнат Валента Калиновський став володарем міста і переніс, ймовірно, найперший центр поселення з північного берега річки Сільниці (де тепер село Нестерварка) ближче до річки Тульчинки, а вже його син Адам, отримавши Тульчин у спадщину, близько 1630 року будує тут потужну фортецю, костьол та монастир у мікрорайоні сучасних будівель взуттєвої фабрики та середньої школи № 1.
 

 

 Звідси і почалась розбудова міста у всіх напрямках та славна його історія. Вже тоді через Тульчин проходив торговий тракт у напрямку Луцьк - Поділля - Молдова - Крим.

 

 

В 1629 році збирачі «подимного» податку зареєстрували в місті 751 «дим», що було підставою передбачати його населення в кількості біля 4000 чоловік.   Після перших гучних перемог Б. Хмельницького у національно-визвольній війні українського народу проти польського поневолення постало питання пошуку шляхів до перемир'я з Польщею на вигідних для українців умовах.
 

 

На карті відомого дослідника України французького історика Г. Боплана Тульчин в 1650 році зображений укріпленням, обнесеним земляними валами та дерев'яним частоколом. Північний район міста з назвою «Завалля» якраз і знаходився тоді за межами міського земляного валу. Однак для простого люду умови ці виявились кабальними і викликали ще більш могутню хвилю народних повстань на Поділлі, після яких залишки розбитих польських військ поспішно сховались в Тульчинській фортеці.

 

 У ліквідації цього небезпечного ворожого тульчинського багатотисячного гарнізону керівництво бойовими діями повстанців належало героїчним полковникам Максиму Кривоносу, Івану Ґанджі та Остапу Гоголю, загони яких після гучних і блискавичних перемог у Немирові рушили до Тульчинської фортеці, заздалегідь передбачливо укріпленої поляками і євреями та готової до облоги.

 

 20 червня 1648 року почався жорстокий штурм фортеці. Спочатку три козацько-селянські атаки були відбиті і відкинуті до меж сучасного села Кинашев, але повстанці з такою силою і люттю штурмували фортецю, що перелякані поляки, нарешті, згодились на перемир'я та на вимоги козаків видати їм всіх оборонців з числа євреїв у кількості (за неточними даними) до 2-х тисяч чоловік, як таких, що відмовились прийняти християнську віру. Після цього акту повстанці заволоділи фортецею та її скарбами, а захисників жорстоко вирубали майже всіх. Ця гучна на всю Європу подія не одне століття будоражила свідомість європейської спільноти, викликаючи смуток і осуд.

 

 В уяві сучасників, які повсякчас проходять сьогодні повз автовокзал, взуттєву фабрику чи середню школу № 1, де колись стояли грізні і величні стіни Тульчинської фортеці, напевне, образно і хвилююче постають трагічні епізоди того кровопролитного і відчайдушного штурму міцної Тульчинської фортеці влітку 1648 року.

 

 Для українського народу перемога в Тульчині мала велике історичне значення, символізуючи собою міць і силу народного духу, впевненість у правоті визвольної місії, змушуючи шоковане польське суспільство рахуватись з повстанцями та водночас робити для себе серйозні висновки.

 

 

Після згаданих подій і гайдамаччини тульчинська земля у 1665 році зазнає спустошливого нападу татар, а згодом велике турецьке військо 1672 року захоплює подільські міста, в тому числі і Тульчин, спалюючи їх на знак помсти за убитого в Ладижині сина турецького султана.

 

 Місто протягом кількох десятиліть занепадає, щоб згодом з новою, ще до цього нечуваною силою свого розквіту сягти вершин європейської слави.

 

 Зі згасанням роду Калиновських Тульчин біля 1726 року переходить у власність до їх родичів — Потоцьких, одного з найбагатших і вельможних родів Польщі, а в 1775 році граф Станіслав Фелікс (Щенсний) Потоцький робить Тульчин своєю родовою резиденцією, сповна задовольняючи власні амбіції та претензії на виняткову велич і славу.

 

 Місто починає буйно розквітати і будуватись, воно заповзято і успішно торгує і працює з молодечою енергією, стає відомим і статечним.

 

 Визначний польський державний діяч та впливова на політику Польщі і Росії особистість, граф Станіслав Потоцький в 1726 році купує на Київщині, Брацлавщині і Львівщині величезні площі родючої землі та будує в Тульчині палац, який своєю розкішною красою успішно сперечається з кращими королівськими палацами Європи.

 

 У вирі трудових буднів наші пращури-тульчинці з окремих районів міста немов змагаються поміж собою гучною славою, яку чути ген по Європі: «Воловодівка» виводить і продає кращі на той час породи волів, «Бровар» - славиться своїми винокурнями і пивом, «Завалля» - землеробством та будівничими майстрами високого професійного рівня, «Старе місто» з центром — буйним розвитком торгівлі, «Ямки» славляться ремісниками й гончарами високого класу, «Брамка» - бойовим духом військових, що тут базуються.

 

 Вигідно розташований величнийі привітний палацовий ансамбль графа С. Потоцького, споруджений м'язами, майстерністю і хистом тисяч тульчинських кріпаків під керівництвом кращих архітекторів Європи в купі з розкішною садибою — парком «Хороше» та світовими зразками архітектури, скульптури і мистецтва приносять Потоцьким і Тульчину широку славу і популярність.

 

 Європейці в захопленні від тульчинського високопрофесійного театру з трупою у 200 акторів, художньої галереї з роботами знаменитих майстрів європейського пензля, від бібліотеки в 17 000 томів кращих зразків світової літератури, друкарні, нумізматичного кабінету, від колективу найкращих українських майстрів вишивки, різьбярства, художньо-прикладного жанру в кількості до 500 чоловік.

 

 В різні роки частими гостями Тульчина стають керівники і визначні політичні діячі Росії, Франції, Польщі, Швеції, Америки.

 

 В місті проживають, гостюють і творять видатні в Європі вчені, полководці, політики, діячі мистецтв і культури, поети і письменники, серед яких: король Польщі Станіслав Август, князі Поліньяки, один з яких був Прем'єром Франції, імператори Росії Олександр І та Микола І, російський князь граф Потьомкін, Президент Академії наук Росії Шуазельє, поет П. В'яземський та історик і письменник Росії О. І. Тургенєв, польські поети С Трембецький та Ю. Словацький, полководці Олександр Суворов, Тадеуш Костюшко (Польща), Юзеф Понятовський (США) та ін.

 

 В Тульчині з'являються потужні фабрики, заводи і майстерні, розводяться нові породи худоби, завозяться кращі сорти фруктових і декоративних дерев, рослин, квітів. Цілі міста і села навколо Тульчина звільняються графом від панщини, ремісники і селяни отримують щедру зарплатню.

 

 Стратегічно вигідне географічне розташування Тульчина на карті Російської імперії слушно зумовило дислокацію в місті російських військ на південно-західних її рубежах.

 

 В березні 1796 року полководець, фельдмаршал Росії Олександр Суворов (1730-1800) призначається головнокомандувачем 80-тисячного угруповання російських військ на Поділлі зі штабом в місті Тульчині.

 

 Тут він створює і навчає найчисельнішу армію світу, яка вже тоді була готова запобігти нашестю Наполеона на Росію. Квартирував полководець в одній з кімнат флігеля палацу Потоцького.

 

 Саме в Тульчині Суворов завершує свою знамениту працю «Наука побеждать», класичні положення якої не одне століття слугують військовикам всього світу.

 

 Тульчин свято зберігає все, що тут пов'язане із О. Суворовим: навчальні укріплення, названі тоді «Пражками» і споруджені суворовськими диво-богатирями, що готувались до майбутніх перемог, а також викопані ними криниці, посаджені дуби, будинки, де бував полководець.

 

 В центрі міста красується пам'ятник генералісимусу, а одна із центральних вулиць носить ім'я Суворова, в музеях зібрана цінна і цікава експозиція предметів, зброї, знамен, одягу тих часів.

 

 

Пам'ятник полководцю О. Суворову вТульчині (1954 р.).

 Робота скульптора Б. Едуардса.

 

 Вдячні нащадки з любов'ю і шаною згадують народного улюбленця. Як відомо, за критику О. Суворовим хибної прусської військової доктрини, прихильником якої був обмежений російський цар Павло І, наказом імператора полководець був злочинно звільнений з посади і засланий в далеке село Кончанське Новгородської губернії.

 

 

Пам'ятник декабристу, полковнику П. І. Пестелю в Тульчині.

 

 В деяких історичних редакціях стверджується факт прощання О. Суворова з солдатами улюбленого ним фанагорійського полку в центрі міста Тульчин, коли полководець вийшов до солдат у простому гренадерському мундирі при всіх своїх нагородах та звернувся з хвилюючими словами прощання, від яких на очах мужніх і хоробрих воїнів з'явились сльози. Солдати зворушливо та з любов'ю прощались зі своїм улюбленцем як з батьком і другом.

 

 Навіть сцену прощання О. Суворова з гарнізоном в Тульчині відтворив на своєму дещо спрощеному і умовному полотні великий Т. Шевченко під враженням свідчень учасників тієї події.

 

 Проте в своїх мемуарах тодішній ад'ютант О. Суворова О. Столипін заперечує цей факт: «... прощання этого вовсе не было. Я один находился при графе, когда он в 1797 году марта 1-го дня в 3 часа пополуночи отправился из Тульчина...».

 

 Та бойовий дух суворовських солдат не покинув Тульчина: ратні і свободолюбні ідеї полководця було з честю підхоплено і продовжено славними переможцями над Наполеоном у Вітчизняній війні 1812 року.

 

 В 1814-1815 роках з Європи на Поділля повертається овіяна славою перемог над Наполеоном Друга російська армія під командуванням фельдмаршала П. Вітгенштейна зі штабом, який базується в Тульчині.

 

 

Католицький Домініканський собор, що будувався за проектом англійських зодчих

 в 1786-1817 рр. і мав нагадувати храм Петра в Римі.

 В ньому тимчасово утримувався ув'язнений ватажок декабристів полковник П. Пестель.

 З 1832 року - православний храм. Нині - храм Різдва Христового Тульчинської єпархії.

 

 Командувачем цієї армії з 1818 року був полковник Павло Пестель, який згодом став командиром кращого в цій армії В'ятського полку.

 

 Видатні особисті якості П. Пестеля висунули його з-поміж інших військових розумів ватажком створеної в Тульчині підпільної революційної організації «Південноготовариства декабристів», яка саме тут, на волелюбній українській землі, на повні груди дихала нашим національним народно-визвольним духом свободи.

 

 Кращі люди у бойових офіцерських мундирах з цієї славетної армії не могли бути байдужими до революційного руху у щойно звільнених ними країнах вдячної Європи.

Будинок, в якому в 1818-1825 рр. проживав ад'ютант командувача

Другої російської армії, керівник Південної спілки декабристів П. Пестель.

 

 У будинку, де проживав П. Пестель, та в приміщенні «Офицерского собрания» в Тульчині таємно збираються члени як Південного (Тульчин), так і Північного (Санкт-Петербург) таємних товариств декабристів: А. Юшневський, М. Бестужев-Рюмін, М. Басаргін, брати Крюкови, С. Важківський, В. Раєвський, брати Бобрищеви-Пушкіни, М. Муравйов, М. Юнін, І. Якушкін, І. Бурцов, О. Барятинський, В. Давидов, Ф. Вольф, Рилєєв, які готують першу конституцію Росії «Русскую правду» та планують збройне знищення царизму, деспотії і кріпацтва силою підлеглих їм бойових частин.

 

 Бажаним гостем П. Пестеля і його побратимів в Тульчині неодноразово був геніальний російський поет Олександр Пушкін, який у своїй поемі «Евгений Онегин» згадує:

Будова 1820 року. «Офицерское собрание» Другої російської армії,

 місце зустрічей декабристів. В народі названа «Будинком декабристів».

 В наші дні - краєзнавчий музей, «серце» тульчинської історії.

 

 Проте планам мужніх лицарів Вітчизни не судилось збутися: в грудні 1825 року П. Пестеля по дорозі із села Кирнасівка до Тульчина разом з іншими членами таємного товариства заарештовують.

  

 Його спочатку заточують в одну з келій Домініканського собору, що в центрі міста. А згодом одних ватажків таємного товариства декабристів (в тому числі і П. Пестеля) за наказом царя страчують через повішення в Петербурзі, а інших висилають до Сибіру на каторгу.

 

 

Будинок, де мешкав старший ад'ютант начальника штабу Другої російської армії декабрист М. Басаргін, який згадував зустрічі з поетом О. Пушкіним в м. Тульчині. Сьогодні тут офіс райвійськкомату.

 

 Не одна вулиця і не одна будова в Тульчині зберігає дух вольності і свободи мужніх синів народу, за який вони віддали своє життя.

 

 Геніальний Т. Шевченко на захист декабристів гнівно виразився про царя Миколу І виразом «Это не первый русский коронованный палач», а героїв народу назвав «первыми русскими благовестителями свободы».

 

 Іменем П. Пестеля в Тульчині названа вулиця, на якій він проживав, споруджено йому пам'ятник, а в приміщенні колишнього «Офицерского собрания», нині краєзнавчому музеї, є цікава експозиція, присвячена декабристам.

 

 Минулі події нагадують нам про нетривалий, але яскравий і славний період, коли Тульчин вважався одним із значних політичних, військових і революційних центрів Російської Імперії, до якого згодом часто звертатиметься у своїх творах і геніальний гість нашого міста, поет О. Пушкін, ім'я якого носить міська середня школа-гімназія № 3 та вулиця, що в центрі міста.

 

 

Пам'ятник поету О. Пушкіну на фоні адміністративного будинку-споруди

 пізнього українського модерну 30-х років минулого століття.

 

 У своїх «Записках» декабрист М. Басаргін згадує про йогозустріч з поетом у будинку начальника штабу армії генерала П. Кисельова: «...Я еще прежде зтого имел случай видеть его в Тульчине у Киселева. Знаком я с ним не бьіл, но в обществе раза три встречал...». Цей будинок, в якому М. Басаргін бачив Пушкіна у Кисельова в Тульчині, зберігся. В ньому колись була канцелярія штабу армії та квартира генерала Кисельова.

 

 Історики і вчені-пушкіністи стверджують, що неодноразові візити О. Пушкіна в Тульчин були викликані не тільки його політичними симпатіями до друзів-декабристів і моральною їх підтримкою, але й таємничою любов'ю поета до юної польської красуні Софії — дочки графині Софії Потоцької, а згодом — дружини генерала П. Кисельова.

 

 Закоханий поет присвятив Потоцьким не тільки поему «Бахчисарайский фонтан» з детальним описом в ній Тульчинського палацу Потоцьких, але й ліричні розділи «Евгения Онегина», поем

 «Цигане» і «Кавказский пленник».

 

 

Успенська церква 1789 року. Тут брав шлюб граф С. Потоцький з Софією.

 Церкву відвідували російські імператори Олександр І та Микола І, полководець О. Суворов,

 декабристи та інші знатні гості Тульчина.

 

 Починаючи з 1827 року, коли Друга російська армія вирушила на Кавказьку війну, громадсько-політичне життя в Тульчині, колись повне бурхливих подій та діянь визначних історичних особистостей, в якійсь мірі стихає, немов відпочиває та осмислює всю велич тут здійсненого.

 

 З того часу минулі буремні події протягом ось вже 180-ти років викликають жвавий інтерес, все дужче притягуючи до себе увагу сучасників.

 

 Про це свідчить і візит до Тульчина видатного українського поета і громадського діяча Максима Рильського 1947 року, якому він присвятив свої вірші. Революційна діяльність декабристів в Тульчині не могла не залишити глибокого сліду в пам'яті і душах тульчинців, які свято бережуть в своїх серцях любов і відданість ідеалам перших вісників свободи.

 

 

Середня загальноосвітня школа № 2, на місці якої стояв будинок,

 де 1806 р. мешкав видатний український письменник і поет І. П. Котляревський,

 автор знаменитих «Енеїда» та «Наталка-Полтавка».

 

 Однією з таких благородних особистостей був і хлопчик з тульчинської єврейської родини Лев Дейч, на якого дуже вплинули материнські оповіді про декабристів.

 

 «Хоча багато я ще не розумів — все ж добре усвідомив і запам'ятав про військових героїв, які війною пішли на царя», - згадує згодом видатний революційний діяч, жива легенда російської соціал-демократії, друг і соратник Плеханова, історик і публіцист Лев Григорович Дейч (1855-1941), славне ім'я якого гордо носить одна з центральних вулиць міста.

 

 

Будинок лісоторговця Глікліха (1912 р.). Нині - палац шлюбів.

 

 Пам'ятає місто і другого свого земляка, мужнього і благородного, відомого в 1820-30-х роках художника К. Я. Рейхеля - вірного друга декабриста А. Юшневського.

 

 В 1846 році Рейхель переїздить з Тульчина спочатку до Москви, а звідти — у Сибір до друзів-декабристів, щоб розділити з ними великі втрати та важку долю страждань каторжників. А в Тульчин художник повертається в 1857 році. Тут він творчо працює, тут і завершує свій життєвий шлях, тут і похований.

 

 В 1820 році в Курляндському полку Другої армії в Тульчині служить відомий український історик, поет, етнограф і фольклорист М. Маркевич (1804-1860), автор «Історії Малоросії», приятель декабристів, О. Пушкіна, Т. Шевченка.

 

 В кінці колишнього Англійського провулка (а нині одна з кращих центральних вулиць міста — вулиця Кірова), за іереказами старожилів стояв непривабливий будинок: саме в ньому і мешкав 1806 року гарний і статний 37-річний поручик Сіверського драгунського полку, ад'ютант командувача корпусу кавалерії генерала Мейєндорфа І. П. Котляревський - видатний український письменник, автор творів «Енеїда» та «Наталка-Полтавка», вперше написаних українською мовою, які ось вже більше 200 років хвилюють кожне українське серце та користуються великим успіхом і народною любов'ю.

 

 В Тульчині та на Поділлі І. Котляревський з успіхом і високим професіоналізмом виконує важливе і відповідальне державної ваги завдання — формує козачі полки на майбутню війну з Наполеоном. Ці, до речі, українські полки у війні 1812 року показали небачені .зразки високої майстерності, мужності і хоробрості. Це були кращі полки російської армії.

 

 Нещодавно тульчинська громадськість з гордістю, шаною і вдячністю відзначала 80-річчя від дня смерті свого визначного земляка, вченого-фізика зі світовою славою Міхельсона В. О. (1860-1927 рр.).

 

 Саме йому фізична світова наука зобов'язана розвитком проблем теплового випромінювання, створенням агрофізики як науки, теорії з фізики горіння, започаткуванням сільськогосподарської метеорології.

 

 А в центрі міста, по вул. Колонтай, у затишному і зеленому її куточку погляд допитливого мандрівника неодмінно зупиниться на невеличкому старовинному будинку палацового типу з колонами, який в старі часи належав родині Абазів. Глава цієї родини генерал А. А. Абаза був управителем маєтку останнього з Потоцьких — графа Мечислава Потоцького — деспота і злочинця, якого російський імператор Микола І під час свого візиту до Тульчина змушений був відправити у в'язницю за його злочини над селянами та образу імператорської особи.

 

 Маєток Потоцьких в 1865 році було передано Російському військовому відомству.

 

 В сім'ї Абазів виховувалась дочка Гликера — високоосвічена і мудра жінка — майбутня матір видатного українського письменника Михайла Коцюбинського.

 

 Логічно передбачити, що не менш високоосвічений і вихований її син, яким був Михайло Коцюбинський, відвідував в Тульчині святе для нього місце, але поки що достовірних відомостей про це не знайшлось.

 

 У буремні роки жовтневого перевороту 1917 року в будинку Абазів був революційний комітет, а потім чоловіча гімназія.

 

 Великі історичні події в маленькому Тульчині протягом ХУ-ХІХ ст. немов магнітом притягували до себе в різні роки визначних діячів науки, культури, історії і літератури, які тут збирали і узагальнювали в своїх працях багатий історичний матеріал, що згодом слугував для них основою для створення неперевершених зразків національної літератури і мистецтва.

 

 Над великою історичною драмою «Сава Чалий» працює в Тульчині класик національної драматургії І. Карпенко-Карий, а видатна українська письменниця Марко Вовчок в 1860 році записує тут українські народні старовинні пісні.

 

 В 1856 році Тульчин бачив відомого українського художника, близького друга Тараса Шевченка І. М. Сошенка (1807-1876).

 

 Саме Сошенку Тарас Шевченко присвятив свою' повість «Художник».

 

 

Недобудований будинок персонального юриста графині С. Потоцької Сваричевського.

 В 1920 році - відділ народної освіти,

 де інспектором шкіл працював видатний український композитор М. Леонтович.

 Сьогодні - дитяча музична школа ім. М. Леонтовича.

 

 Іван Сошенко був активним учасником викупу Т. Шевченка з кріпацтва, а в траурні дні супроводжував домовину друга-поета до Канева.

 

 В Тульчині І. Сошенко майстерно розписує іконостас Нестерварської церкви, а у палаці Потоцьких малює копію портрета графині Софії Потоцької пензля знаменитого італійського художника Ж. Лампі. Чи не з легкої сошенківської мистецької іскри так буйно сьогодні розгорілось творче «вогнище» здібних і широко визнаних Вінниччиною плеяди місцевих художників М. Довганя, М. Лукашенка, М. Богуша, Г. Зорика.

 

 Тульчинська земля подарувала Україні відомого письменника і поета історичного жанру, світогляд якого формувався під впливом революційних поезій Т. Шевченка і декабристів - Анатолія Свидницького (1834-1871).

 

 Його перу належить роман «Люборацькі» (1862) - одна з кращих оздоб української літератури, автора якої І. Франко ставив поруч з іменами уславлених Нечуя-Левицького і Панаса Мирного.

 Іменем А. Свидницького названо вулицю нашого міста.

 

 

Пам'ятник композитору М. Леонтовичу біля районного будинку культури.

 Робота скульптора Г. Кальченко. 1976 р.

 

 Тульчин пам'ятає і свого славного сина, відомого історика мистецтв К. В. Шероцького (1886-1919) — збирача прекрасних зразків народної творчості, що експонувались в Україні та за кордоном, автора статей про художню спадщину Т. Шевченка, з історії декабристського мистецтва, вченого, який працював над двотомною історією мистецтва. Ним написано багато  про українське малярство, гравюру і пам'ятники.

 

 Однак особливо щасливою подією на початку минулого століття для міста був зоряний час діяльності видатного українського композитора Миколи Леонтовича (1877-1921) — «українського Баха», «Подільського соловейка», як люб'язно називав його європейський люд.

 

 Саме в Тульчині Миколі Леонтовичу доля визначила час і почесну місію звеличити українську народну пісню та довести її до світової слави, щоб потім стати самому визнаним феноменом музичної і пісенної європейської культури.

 

 В місцевому жіночому єпархіальному училищі (сьогодні — середня школа-інтернат) М. Леонтович майже 10 років викладав музику.

 

 Зараз біля цієї будови, в колишній хаті композитора, працює музей його імені, а далеко за межами України із задоволенням співають його шедеври пісенного мистецтва: «Щедрик», «Зашуміла ліщинонька», «Дударик», «Мала мати одну дочку» та інші.

 

 В творчому доробку композитора на той час було понад 200 народних пісень, записаних на Тульчинщині та виконаних його хором — прообразом сьогоднішньої народної хорової капели Тульчинського районного будинку культури.

 

 Зі спогадів композитора Кирила Стеценка та з уст старшого покоління тульчинців дізнаємося про те, як незабутнього літнього вечора 1920 року в місті давала концерт державна хорова капела під керівництвом визначного українського композитора і диригента Кирила Стеценка. Тоді місто зірвалося громом овацій і схвальних вигуків на адресу свого улюбленця Миколи Леонтовича.

 

 Молодий тоді капелянин, видатний український поет, академік Павло Тичина у своїх спогадах згадує як щасливу мить візит до гостини М. Леонтовича, де вони з К. Стеценком цілу ніч просиділи у Леонтовича за дружньою бесідою, виносячи один одному майбутні плани.

 

 А в наші дні великий композитор завше поруч в радощах і смутку.

 

 Ім'я Леонтовича носить районний будинок культури, дитяча музична школа, народна хорова капела, а також вулиця, якою десятиріччя ступала нога композитора.

 

 В центрі Тульчина стоїть величний пам'ятник М. Леонтовичу у вигляді могутнього пісенного стовпа, звитого з українських народних мелодій, навколо якого успішно творить сьогоднішня юнь місцевого училища культури та дитячої музичної школи, в приміщенні якої колись працював М. Леонтович на посаді інспектора шкіл.

 

 В буремні революційні роки та в період громадянської війни 1918-1920 рр., коли син йшов на батька, а брат - на брата, руйнувалися не тільки духовні цінності в Тульчині, але й людські долі.

 

 Трагічно загинув від підступної бандитської кулі і наш подільський пісенний геній М. Леонтович.

 

 Великі і малі історичні цінності були сплюндровані і пограбовані спочатку ворогуючими політичними силами, які в угарі братовбивчої війни керувалися більшовицьким лозунгом «Війна палацам!», а згодом і «розмахом планів» аморальної і недолугої місцевої радянської влади.

 

 

Навчальні корпуси вищого професійно-технічного училища

 та пам'ятник Т. Г. Шевченку. 1991 р.

 

 Після громадянської війни (напевне, за віковою військовою традицією) в місті базувалися кавалерійські полки Примакова і Котовського.

 

 Та нетривалою для змученого революцією і громадянською війною народу була мирна передишка: прикордонне місто Тульчин влітку 1941 року було окуповано фашистсько-румунськими військами. Почалася Велика Вітчизняна війна 1941-1945 рр. проти фашистської Германії та її союзників.

 

 На захист рідної землі від ворога піднявся весь народ, від старого до малого.

 

 На полях кровопролитних боїв, в партизанських загонах і на трудовому фронті тульчинці показали високі зразки героїзму і мужності.

 

 Окупанти недовго господарювали на нашій землі: 14 березня 1944 року місто звільнили від ворога доблесні війська 3-ї Уманської повітряно-десантної дивізії 27-ї армії 3-го Українського фронту.

 

 Для народного господарства, науки, освіти, культури почалися важкі і голодні роки післявоєнної відбудови. Місто важко піднімалося з руїн. Тульчинці завше показували високі зразки відданості і любові до рідного краю не тільки в період війни, але й у мирний час.

 

 В наші дні поступово вгамовуються політичні і соціально-економічні пристрасті, пов'язані з болючим процесом становлення молодої, незалежної української державності.

 

 Вже вкотре за свою чотирьохсотлітню історію Тульчин з болем і втратами переживає процеси економічного спаду, щоразу не тільки з честю виходячи зі скрути, але й згодом звеличуючи себе славними подіями та відомими світу особистостями.

 

 Гості міста мають можливість пересвідчитись у поступальній ході Тульчина, який на очах прикрашується гарними будовами, доблесними справами та прекрасними людьми.

 

 Колорит міста — неповторний. Він якийсь особливий, тульчинський, властивий лиш Тульчину — місту, яке вабить до себе синьо-голубими очима ставів, різнобарвними килимами квітучих клумб, запашною прохолодою парків і скверів, веселим гомоном учнівської юні, закладів освіти, культури і торгівлі.

 

 В історичному замісті, гордо і звитяжно зустріне Вас «Козацька левада» - славне вогнище невгасимої і буйної козацької доблесті і слави, а в центрі міста гостя неодмінно приваблять цікаві експонати музеїв, покличе міжрайонне туристичне бюро подорожей та екскурсій, послугами якого може скористатись кожний, хто захоче цікаво і корисно відпочити у будь-якому куточку України і світу.

 

 В місті працюють чотири загальноосвітні середні школи, училище культури, ветеринарний технікум, вище професійно-технічне училище, дитяча музична і спортивна школи, успішно працюють заводи і фабрики, підприємства побуту, медичні заклади і заклади культури.

 

 Юні вихованці районного будинку культури під керівництвом талановитих педагогів Н. Бегаль та Н. Білобаби на всю Україну демонструють прекрасні зразки хореографії і балету, дивуючи глядача вишуканим візерунком танцю.

 

В перші роки нашої державної самостійності, буйного творчого розквіту сягло засноване Василем Багрієм районне творче літературно-мистецьке об'єднання «Оберіг» - полум'яне подільське джерело літературних талантів, серед яких яскравою зіркою сяють нині Ю. Хмелевський, Л. Маслова, М. Ясакова, Н. Погребняк, неначе підхоплюючи творчу естафету з рук визначних українських митців слова Д. Павличка, І. Драча, В. Яворівського, О. Чорногуза, М. Рябого, В. Кобця, В. Сторожук, які в різні роки своїми гостинами в Тульчині надихають ліричні тульчинські душі.

 

В районі «Брамка» зростає у своїй сучасній архітектурній величі культурно-оздоровчий та торговельно-економічний комплекс і новий базар.

 

 

Ведеться реставрація колись легендарного палацу графа С. Потоцького. На черзі нові будівничі плани і задуми.

 

        

 

 408-річний Тульчин молодіє, будується, вчиться і відпочиває.

 

 Місто чекає своїх нових злетів в історію, своїх нових знаменитостей, своєї нової слави!


Пошук по сайту
 
Прогноз погоди в Тульчині
Група
Канал
Європейська ініціатива
Асоціація міст України
Веб-ресурси Тульчина
Статистика
зараз на сайті: 4
переглядів: 2301
візитів сьогодні: 99
візитів всього: 148991